Тренер академії ФК “Кудрівка” Сергій Павлюк дав розгорнуте інтерв’ю клубному медіа, в якому детально розповів про систему роботи академії, її структуру та принципи роботи з дітьми.
– Сергію Володимировичу, розкажіть, будь ласка, скільки дітей наразі займається у вашій академії і які вікові групи ви ведете?
– Дітей більше ніж 250. Особисто я веду групи 2018 року народження, 2015 року народження і найстарших наших вихованців – U-17 (це 2009–2010 роки народження).
– Як часто проходять тренування, і як побудований типовий тижневий цикл?
– У дітей 2015 та 2018 років народження тренування тричі на тиждень. У U-17 намагаємося проводити не менше п’яти.
– Чи є різниця в підготовці, залежно від віку дітей?
– Так, звісно. Підготовка суттєво відрізняється, різні підходи. Умовно, 2018 рік – це більше ігрові формати: діти тільки знайомляться з футболом, їм ближчий саме ігровий варіант. А 2015 рік – це діти, які вже грають у форматі 8+1. Там додаємо більше вправ, пов’язаних із тактичними схемами тощо. Ну, а U-17 – це вже повноцінний дорослий футбол, де ми багато працюємо над тактичними, фізичними, технічними та іншими аспектами.
– А як відбувається відбір дітей до груп? Ви більше звертаєте увагу на рівень підготовки, бажання чи, можливо, фізичні дані?
– Спочатку ми дітей не ділимо – усі працюють у загальних групах. А вже потім, за техніко-фізичними показниками, трохи розподіляємо, щоб була конкурентність і щоб не виникали образи між хлопцями, коли хтось сильніший і, умовно, не віддав пас.
– Як часто команди беруть участь у турнірах або контрольних іграх?
– Ми намагаємося, щоб вони стабільно брали участь у турнірах і чемпіонатах. Зараз триває осінній чемпіонат. У хлопців типовий тижневий цикл – три тренування плюс гра на вихідних. Це стосується і 2018-го, і 2017-го, і 2015 року народження.
– На чому робите найбільший акцент під час тренувань – техніка, тактика, фізика, мислення?
– Намагаємося поєднувати всі ці компоненти. Але насамперед працюємо над психологічним фактором – щоб діти почувалися комфортно на тренуванні. Як тільки вони відчують, що їм довіряють, що вони “у своїй тарілці”, – тоді решта їхніх здібностей розкривається найкраще.
– Сергію Володимировичу, можливо поділитеся секретом, які сучасні методики або підходи ви застосовуєте у своїй роботі?
– Конкретно виділити якийсь підхід складно, бо все залежить від підбору дітей. Зараз, завдяки сучасним технологіям, в інтернеті можна знайти безліч методик, але потрібно розуміти, що краще підходить саме тій чи іншій дитині. Тому сказати, що ми працюємо “по Іспанії” чи “по голандській системі”, я не можу.
– Як мотивуєте дітей, щоб вони отримували задоволення від процесу і не втрачали інтерес?
– Ми намагаємося виключити будь-яку негативну критику – як у тренувальному процесі, так і під час ігор. Щоб хлопці не почувалися винними в якомусь епізоді. Пояснюємо, що кожна помилка – це крок до розвитку. Ми аналізуємо, робимо висновки, і це мотивує працювати далі. А коли панує доброзичлива атмосфера, коли діти розуміють, що можуть пробувати й не боятися помилитися – тоді вони розкриваються. Я вважаю, це і є найкраща мотивація.
– Як реагуєте, коли дитина не хоче тренуватись або втрачає віру в себе?
– Насамперед намагаємося поговорити, щоб зрозуміти, чому дитина втратила інтерес до футболу. Можливо, справа в групі, можливо – у тренері, або просто подобається інший вид спорту. Тут усе індивідуально. Спілкуємося, шукаємо корінь проблеми і поступово намагаємося її вирішити.
– Чи співпрацюєте з батьками? Яку роль вони відіграють у розвитку юного гравця?
– Я вважаю, що співпраця з батьками дуже важлива. Але хочу, щоб батьки почули: у нас паралельно відбувається виховання і дітей, і батьків. Чим молодші діти – тим складніше з батьками. Бо часто вони хочуть забагато, починають “тренувати” дитину вдома. Ми з цим боремося. Також просимо, щоб удома не було критики: якщо на тренуванні щось не вийшло, а вдома ще й тато чи мама починають дорікати – це демотивує. Тому пояснюємо батькам, щоб вони ставилися до дітей із розумінням і підтримкою.
– Яку головну мету ставите перед своїми вихованцями – виховати професійних гравців чи гармонійно розвинених особистостей?
– У першу чергу – гармонійно розвинених особистостей. Якщо дитині комфортно в колективі, вона впевнена в собі, то й шансів зачепитися за професійний футбол більше. Тому головне – якісний тренувальний процес і доброзичлива атмосфера.
– Перед батьками завжди стоїть вибір, яку ж секцію для дитини обрати. На вашу думку, які якості футбол має прищеплювати дітям? Чому батькам варто звернути увагу саме на цей вид спорту?
– Перш за все – це колектив. Коли дитина потрапляє в дружнє середовище, де всі допомагають одне одному, підказують, підтримують – формується командний дух. Це і сила волі, і жага до перемоги. Тому, на мою думку, футбол – один із найкращих видів спорту для розвитку цих якостей.
– Як ви пояснюєте дітям поняття команди, відповідальності та взаємопідтримки?
– Для кожної вікової групи пояснення різне. У молодших дітей психологічно закладений етап “Я – і м’яч”, тобто певний егоїзм. Ми пояснюємо: “Коли ти бігаєш лише з м’ячем – уся команда без м’яча. А тепер постав себе на місце партнера: тобі подобається така ситуація?”. Через розмови, порівняння, пояснення ми поступово доносимо важливість командної гри.
– Можливо пригадаєте якийсь найприємніший або ж найпам’ятніший момент за час вашої роботи з дітьми?
– Таких моментів було дуже багато. Один із найяскравіших – коли ми брали участь в одному з турнірних чемпіонатів. Один хлопчик забив гол у день народження своєї мами. Родина дивилася матч удома на великому екрані, а він після гола підбіг до камери, склав сердечко руками й передав привітання. Мама потім розповідала, що не стримала сліз.
– А як щодо найкумеднішого або ж найкурйознішого випадку під час тренувань чи матчів?
– Мабуть, коли хлопчина наш вийшов на заміну на футбольне поле, трошки поплутав в якій стороні чужі ворота, а в якій свої, вцепив м’яч і забив гол у свої ворота. Таке теж трапляється – це частина навчального процесу.
